Йозеф Гайдн
Йозеф Гайдн – австрійський композитор, диригент. Він ство- рив 24 опери; ораторії «Повернення Товія», «Створення світу. «Пори року»; 14 мес, кантати та інші духовні твори: 104 симфонії, у тому числі «Прощальна». Шість «паризьких», «Дитяча», 12 лондонських»; увертюри, марші, 59 дивертисментів*, танці та інші твори для оркестру. Близько 50 концертів для різних інстру- ментів з оркестром; 83 квартети, у тому числі шість «російських»; 52 сонати.
Народився майбутній композитор у Нижній Австрії в 1732 р. Маленький Йозеф ріс, як усі звичайні селянські діти, але зумів увібрати від своїх батьків усе те краще, що цінувалося в патріархаль- них сім’ях, чесність, старанність, працьовитість, охайність, ощад- ливість.
І батько, і мати мали схильність до музики, а сам Йозеф, не знаючи нотної грамоти, у п’ятирічному віці міг абсолютно точно заспівати прості мелодії.
Весною 1739 р. віденський придворний композитор і собор- ний капельмейстер фон Георг Рейтер-молодший, захоплений го- лосом і слухом хлопчика, вирішив зарахувати його до своєї капе- ли. Так восьмилітній Йозеф став півчим у капелі собору Св. Стефана у Відні. До вісімнадцяти років він віртуозно виконував сопранові партії, і не тільки в соборі, але й при дворі.
У 1757 р. Гайдн прийняв запрошення австрійського аристократа графа Фюрнберга провести в його маєтку Вейнцирль. Тут народився жанр струнного квар- тету (перші 12 квартетів, напи- сані Гайдном влітку 1757 р., склали опуси 1 і 2).
У 1761 р. він отримав пропо- зицію від багатого і дуже впли- нового угорського магната князя Павла Антона Естерхазі. Той запропонував музиканту стати заступником свого вже не- молодого капельмейстера Гре- гора Йозефа Вернера і уклав з i ним контракт на три роки.
Уже в першій половині 60-х років XVII ст. музика Гай- дна вийшла за межі Австрії. Ді- яльність Гайдна у князя Ес- терхазі як оперного постановника і диригента була справді титаніч- ною. За час своєї роботи як керівник оперної трупи він поставив близько дев’яноста італійських опер. У 1766 р. склав невелику і дуже італійську за духом сценічну інтермедію «Співунка», за якою пішов цілий ряд його італійських опер <<Аптекар», «Рибалки», «Обдурена невірність», «Несподівана зустріч» тощо. Остання з опер Гайдна «Душа філософа» Написана в 1791 році.
Крім оперних вистав, у князя Естерхазі процвітала інструмен- тальна музика.
До 1781 р. відбулося особисте знайомство Гайдна з Моцартом, яке привело до міцної і щирої дружби. Моцарт називав Гайдна татом» і шукав будь-якої нагоди, щоб висловити свою величезну до нього пошану, підкреслюючи, що він вважає себе його учнем. Зі свого боку Гайдн з глибоким, майже дитячим захопленням ста- вився до генія Моцарта, вважаючи його найталановитішим ком- позитором сучасності.
У вересні 1790 р. у Відні помер Микола Естерхазі Пишний, що заповів Гайдну довічну щорічну пенсію у розмірі 1000 флоринів. Гайдн переїхав до Відня, де незабаром Йоганн Петер Заломон, видатний скрипаль, концертмейстер i концертний підприємець, принадну пропозицію укласти з Гайдном контракт на ряд композицій і концертів в англійській столиці. На придворно- му балу його назвали «великим володарем мелодійного мистецт- ва», а влітку наступного року в Оксфорді Гайдна урочисто ввели в сан доктора музики. У липні 1792 р. композитор повернувся до Відня, а в листо- паді того ж року до нього приїхав Бетховен, щоб брати уроки музики.
Кількість складеного ним за ці роки вражає. Зведений список включає близько двохсот вісімдесяти творів, написаних на майже семистах сімдесятьох сторінках: симфонії, квартети, опера <<Душа філософа, сонати, дивертисменти, танці, пісні.
У 1797 р. Гайдн створив знамениту «Пісню кайзеру», яка оспі- вувала імператора Франца і була прийнята як австрійський націо- нальний гімн. Вперше вона була виконана в лютому 1797 р. в старо- му міському театрі Відня і незабаром набула широкої популярності Цікавим свідченням цього може бути посуд з текстом і нотами гімну, виготовлений в Австрії.
Наприкінці 90-х років були написані знамениті ораторії «Ство- рення світу» і «Пори року», які мали за життя композитора вели- чезний успіх і ще більше примножили його славу.
Останні роки життя Гайдна пройшли під знаком загальної уваги і всесвітньої слави. В 1798 р. Гайдн став членом Шведської королів- ської музичної академії, у 1804 р. почесним громадянином Від- ня. Через чотири роки він одержав медаль, відчеканену на його честь петербурзьким Філармонічним товариством, яке обрало його своїм почесним членом.
31 травня 1809 р. Йозеф Гайдн помер.
Йозеф Гайдн Симфония №103 “С тремоло литавр”