Вольфганг Амадей Моцарт
Вольфганг Амадей Моцарт — видатний австрійський композитор, клавесиніст, органіст, диригент, один з найбільших представників світової музичної класики.
Творчу спадщину Моцарта становлять понад шістсот тво- рів. Сучасники називали Моцарта «богом музики». Він помер, не доживши до тридцяти практично всі жанри шести років. Але як фантастично багато Встиг створити цей геній – двадцять опер, музичного мистецтва. 27 січня 1756 р. в невеликому альпійському місті Зальцбур- зі народився хлопчик, якого назвали Вольфгангом. Батько Лео- польд Моцарт був досить відомим скрипалем, органістом, педагогом.
Вольфганг був сьомою дитиною в сім’ї. На превеликий по- див батьків, малюк, якому ледве виповнилося три з половиною роки, на слух безпомилково по- вторював усі п’єски, що розу чувала сестра.
Одного разу чотирирічний Моцарт сидів за столом і щось старанно виводив на нотному папері. При цьому він занурю- вав у чорнильницю не тільки перо, а й пальці. На питання батька про те, що він робить, хлопчик відповів, що пише концерт для клавесина. Лео- польд узяв аркуш і побачив виведені нетвердим почерком ноти, вимазані плямами. Спо- чатку йому здалося, що це дитяча витівка, але, коли він уважно розглянув написане, у нього з очей потекли сльози ра- дості.
Коли діти добре оволоділи технікою гри на клавесині, батько вирушив з ними в концертну поїздку. Спершу вони побували у Мюнхені, а потім у Відні і Парижі. Виступи Вольфганга і його сестри Наннерль носили сенсаційний характер. Вони грали в гостинних вельмож і навіть перед королівською сім’єю, незмінно викликаючи захоплення публіки. У Парижі хлопчик писав багато музики. На початку 1764 p. вийшли з друку його перші чотири сонати для скрипки і клавеси- на. На титульному аркуші було позначено, що вони написані се- милітнім хлопчиком.
Підбадьорений успіхами у Франції, Леопольд Моцарт весною 1764 р. повіз дітей до Лондона. Там Вольфганг познайомився з И. К. Бахом, сином великого композитора. Майстерна гра Баха на клавесині справила на хлопчика велике враження. Попри різ- ницю у віці, вони невдовзі стали великими друзями, нерідко ім- провізували на одну і ту саму музичну тему одночасно на двох інструментах, дивуючи всіх, кому доводилося їх чути. Там же, в Лондоні, Моцарт написав ще шість сонат для клавесина й узявся за симфонії. Протягом року, що його він провів у Англії, дитина помітно просунулася вперед у своєму музичному розвитку. Доро- тою додому Леопольд вирішив заїхати до Голландії і Фландрії.
Вони побували в Гаа- зі, Генті, Роттердамі, Амстердамі, і всюди успіх був величез- ний – дітям влаштову- вали захоплені овації, обсипали їх утішними похвалами.
У кінці 1766 р. сі- м’я Моцарта з тріум- фом повернулася в рід- ний Зальцбург, про- бувши за кордоном майже три з полови- ною роки. Негайно ж після повернення до- дому батько відновив з дітьми заняття на кла- весині і скрипці. Крім того, вони серйозно вивчали музичну ком- позицію, арифметику, історію і географію. Вольфганг також освоював латинь та італійську мову, знання яких за тих часів для музиканта були обов’язковими.
У 1770 р. Леопольд Моцарт повіз сина в турне по Італії. Про- грами, з якими виступав чотирнадцятилітній підліток, вражали масштабністю і складністю. В них демонструвалася не тільки тех- ніка гри на клавірі, але й чудова композиторська майстерність хлопчика, властивий йому дар імпровізації. В Болоньї Вольфганг витримав складний екзамен з композиції, і місцева Філармонічна академія вибрала його своїм членом. У свою чергу дирекція Мілан- Понтійський» ського театру замовила йому оперу «Мітрідат, цар яка була зіграна двадцять разів поспіль при переповненому залі. Не менший мала двома роками пізніше і друга опера Моцарта <<Лючіо Силла». В березні 1773 р. Вольфганг назавжди покинув Іта- лію. Щаслива пора дитинства, сповнена різноманітних вражень, блискучих успіхів і райдужних надій на майбутнє, залишилася по- заду. Починався новий етап життя.
Серйозні заняття композицією продовжувалися. Тепер Вольф- ганг писав головним чином інструментальну музику: симфонії і сонати, веселі дивертисменти, вітальні серенади для виконання на відкритому повітрі. Саме в ці роки поступово формувався не- повторний моцартівський стиль. У 1781 р. Вольфгангу пощастило поставити в Мюнхені оперу доменей», після чого він поселився у Відні, де і прожив до самої смерті. У цей час Вольфганг подружився з Йозефом Гайдном, під впли- вом якого музика Моцарта заграла новими барвами і народилися перші чудові квартети. Але, окрім блиску, що став уже його візит- ною карткою, у творах Моцарта все частіше звучать трагічні, серйоз- ні ноти, властиві людині, що пізнала життя у всій його повноті.
Композитор усе далі й далі відходив від вимог, які ставили перед покірними авторами музики салонові вельможі і багаті ме- ценати. У цей період з’явилася його опера «Весілля Фігаро», що не дістала схвалення публіки. Порівняно з легкими творіннями Сальєрі і Паїзієлло твори Моцарта здавалися сучасникам заплута- ними і складними.
У цих важких умовах народжувалася опера «Дон Жуан» (1787), яка принесла автору світовий успіх. Нерідко траплялося так, що, записуючи одне, геніальний композитор водночас придумував інше. Він ніколи не творив за роялем, а, за словами дружини, писав ноти, «як листи. Після премєри <<Дон Жуана», що відбулася в Празі, пропонував Вольфгангу посісти місце придвор- ного музиканта замість Глюка, що недавно помер. Проте це почесне призначення принесло композитору небагато втіхи. Віденський двір ставився до нього, як до рядового вигадника танцювальної музики, і замовляв менуети, лендлери, контрданси для придворних балів. Та в останні роки життя великий композитор склав три симфонії (мі- бемоль мажор, соль мінор і до мажор), а також опери «Так чинять усі», «Милосердя Тіта» і «Чарівна флейта».
Раптова смерть обірвала творчий злет Моцарта 5 грудня 1791 р. у Відні під час роботи над заупокійною месою – грандіозним тво- – ром для хору, солістів і симфонічного оркестру.
Передчасна смерть «царя музики» від «гострої висипної лихо- манки глибоко вразила сучасників. Умить поширилася чутка, ніби Він був отруєний ртуттю. Проте для цих чуток не було серйозних підстав. Моцарта було поховано в спільній могилі. Місце його поховання невідоме.
Lorem ipsum dolor sit amet,