Людвиг ван Бетховен

Людвиг ван Бетховен найбільший німецький піаніст, орга- ніст, диригент, якого по праву вважають найвидатнішим компо- зитором за всю історію людства. Його творчість відносять як до класицизму, так і до романтизму. Але насправді вона виходить за межі подібних визначень: твори Бетховена його геніальної особистості.

Людвиг ван Бетховен народився в Бонні (на Рейні) і був хрещений 17 грудня 1770 р. Точний день народження його не- відомий. Хлопчик ріс у злиднях. Одного разу, помітивши, з якою увагою і насолодою чотирилітній Людвіг слухає музику, батько став учити його грі на фортепіано, а потім і на скрипці. До занять сина він ставився не тільки суворо, але навіть жорс- токо, примушуючи його працювати цілими днями і «надихаючи» ляпасами і стусанами.

Йоганн не дозволяв сину навіть грати з однолітками. Батько прагнув якнайшвидше розвинути талант дитини, щоб зробити з нього джерело прибутку, отож загальна освіта Людвіга була поверховою. Вона обмежилася в протягом кількох років початкової школи, де юний музикант учився читати, писати, рахувати і трохи вивчав латинь. Цей брак i освіти, незважаючи на блискучий розум і здібності Бетховена, наочно проступає у всіх його листах. Протягом усього життя він був дуже слабкий як в орфографії, так і в лічбі.

3 1781 р. заняттями Бетхове- на керував Крістіан Готліб Не- Фе – композитор, органіст і вид- ний естет. Тоді ж одинадця- тилітній хлопчик став концерт- мейстером придворного театру і помічником органіста капели.

У 1792 р., розуміючи обмеже- ність своєї освіти, він вирушає до Гайдна, визнаного авторитета в галузі інструментальної музики, і якийсь час подає йому на пере- вірку вправи в контрапункті. Крім цього, бажаючи удоскона- литися у вокальному письмі, він відвідує упродовж кількох років знаменитого Сальєрі. Незабаром молодий композитор увійшов до гуртка, що об’єднував титулованих любителів музики та професійних музикантів. Усі ці роки він жив тільки музикою, жодна зовнішня подія не відволікала його від натхненної роботи. Нам залишається тільки здогадуватися, яким чином бетховен- ська глухота вплинула на його творчість.

Недуга розвивалася по- ступово. Уже 1798 р. він скаржився на шум у вухах, йому бувало важко розрізняти високі тони, розуміти бесіду, що ведеться пошеп- ки. Він так добре приховував глухоту, що до 1812 р. люди, які спілкувалися з ним, не підозрювали, якою серйозною була його хвороба. Те, що під час бесіди він часто відповідав невлад, приписували його поганому настрою або неуважності.

Влітку 1802 р. Людвіг виїхав у тихе передмістя Відня – Хайлі- генштадт. Там з’явився приголомшливий документ «Хайлі- генштадтський заповіт», болісна сповідь замученого недугою му- зиканта. Заповіт був адресований братам Бетховена (з вказівкою прочитати і виконати після його смерті). Це є документальним свідченням того, в якому складному стані перебував тоді музи- кант, проте невдовзі, принаймні зовні, від цього вибуху відчаю не лишилося й сліду.

Уже через кілька місяців композитор продемонстрував публіці свої нові твори. Перший рішучий прорив до того, що сам Бетхо- вен називав новим шляхом», відбувся в Третій симфонії (Героїч ній), над якою він працював у 1803-1804 роках.

До цього періоду належать найбільші досягнення Бетховена в жанрах скрипкового і фортепіанного концерту, скрипкової і віо- лончельної сонати, симфонії; жанр фортепіанної сонати був пред- ставлений такими шедеврами, як «Місячна» соната, «Апасіоната» і <<Вальдштейнівська». У цей час Бетховен працює над відомою П’ятою симфонією і охоче приймає замовлення на створення опери «Фіделіо».

Глухота композитора стала практично абсолютною. До 1819 р. Йому довелося цілком перейти на спілкування зі співбесідниками за допомогою грифельної дошки або паперу і олівця (збереглися так звані «розмовні зошити» композитора). Повністю занурений у роботу над Урочистою месою ре мажор і Дев’ятою симфонією, він поводився дивно, вселяючи тривогу стороннім людям: «Бетховен співав, завивав, тупав ногами, і взагалі здавалося, що він веде смертельну боротьбу з невидимим супротивником».

У грудні 1826 р. Бетховен важко захворів на запалення нів, ускладнене жовтяницею і водянкою. Три місяці його організм боровся зі смертю, але 26 березня 1827 р. великий компо- зитор помер.

Похорон геніального музиканта відбувався гарного весняного ранку. Двадцятитисячний натовп зібрався провести в останню путь композитора. Труну з його тілом у глибокому мовчанні опустили в могилу, на якій через деякий час був поставлений пам’ятник у вигляді піраміди. На ньому зображені сонце, ліра і написано тіль- ки одне слово: <<Бетховен».

Beethoven: Symphony No. 5 / Karajan · Berliner Philharmoniker