Myзuka Iталії  17-18 ст.

У кінці XVI ст. в Італії склався художній стиль бароко (від ім. barocco <<вигадливий», «примхливий»). Цьому стилю властиві виразність, драматизм, видовищність, прагнення до синтезу (поєднання) різних видів мистцтва. Подані риси повною мірою відбилися в опері, що виникла на зламі XVI-XVII ст.

Спочатку опера мала іншу назву: «драма для музики» (im. dramma per musica); слово «опера» (im. opera тільки в середині XVII ст. Ідея «драми для музики» народилася у Флоренції, в художньому гуртку Флорентійській камераті. І учас ників непокоїв розвиток музичного мистецтва, майбутнє якого вони бачили в поеднанні музики і драми: тексти подібних творів стануть зрозумілі слухачу.

Флорентійська камерата розробила ідею сольного співу в супроводі інструменту монодію (від грецьк. «монос» «один» і «оді» «пісня»). Новий стиль співу дістав назву «речитатив» (від im. recitare <<Декламувати»): музика йшла за текстом, і спів був монотонною де- кламацією. Музичні інтонації стали маловиразними акцент робився на ясній вимові слів, а не на передачі почуттів героїв.

Частиною опери були вокальні ансамблі (оперні номери, де одночасно співають декілька учасників), хор, танцювальні епізоди. На чергуванні цих елементів будувалася музична композиція. Опера почала швидко розвиватися, і передусім як придворна музика. Вельможі сприяли мистецтвам, і така турбота пояснювалася не тільки любов’ю до прекрасного: процвітання мистецтв вважалося обов’язковим атрибутом могутності і багатства. У великих містах Італії Римі, Флоренції, Венеції, Неаполі утворилися свої оперні школи.

Серйозний духовний підтекст дії (Рим), монументальність (Венеція) – поєднав у своїй творчості Клаудіо Монтеверді (1567-1643) Композитор народився в італійському місті Кремона в сім’ї лікаря. Як музикант Монтеверді склався ще в юності. Він писав і виконував мадригали; грав на органі, віолі та інших інструментах. Створювати музику Монтеверді навчався у відомих на той час композиторів.

. В 1612 р. Монтеверді покинув службу в Мантуї і з 1613 р. поселився у Венеції. Багато в чому завдя- ки Монтеверді в 1637 р. у Венеції відкрився перший у світі публіч- ний оперний театр. Там композитор очолив капелу собору Сан-Марко. Перед смертю Клаудіо Монтеверді прийняв духовний сан.

У творах Монтеверді гармонійно поєднуються музика і текст. Важливу роль композитор відводив оркестру. Оркестрова музика не просто супроводжувала спів, але й сама розповідала про події, що відбуваються на сцені, і переживання персонажів. Так уперше з’явилася увертюра (фр. ouverture • «відкриття», «початок») — ін- струментальний вступ до великого музичного твору. Опери Клау- діо Монтеверді зробили значний вплив на венеціанських компо- зиторів, заклали основи венеціанської оперної школи.

Монтеверді писав не тільки опери, але й духовну музику, релігійні та світські мадригали.

До початку XVIII ст. склалася оперна школа в Неаполі. Особливості цієї школи підвищена увага до співу, чільна роль, що ї відводили музиці. Саме в Неаполі був створений вокальний стиль бельканто (im. bel canto – «прекрасний спів»). Бельканто славить- ся надзвичайною красою звучання, мелодійністю і технічною досконалістю.

У XVIII ст. опера стала основним видом музичного мистецтва в Італії, що відбулося завдяки високому професійному рівню співаків, які навчалися в консерваторіях (im. conservatorio, від лат. conserve – <<охороняю») – навчальних закладах, які готували му- зикантів. На той час у центрах італійського оперного мистецтва Венеції й Неаполі було створено по чотири консерваторії. Задля популяризації жанру відкривалися і оперні театри, що були доступні для всіх верств суспільства в різних містах країни. Італій- ські опери ставилися в театрах найбільших європейських столиць, а композитори Австрії, Німеччини й інших країн писали опери на італійські тексти. Значні досягнення музики Італії XVII-XVIII ст. і в галузі інструментальних жанрів. Для розвитку органної творчості багато зробив композитор і органіст Джироламо Фрескобальді (1583-1643), який уславився віртуозною грою й імпровізацією на органі та клавірі.

Досягло розквіту скрипкове мистецтво. На той час в Італії склалися традиції виробництва скрипок. Потомствені майстри Аматі, Гварнері, Страдіварі з міста Кремона розробили конструкцію скрип- ки, способи її виготовлення, які зберігалися в глибокій таємниці і передавалися з покоління в покоління. Інструменти, зроблені цими майстрами, мають напрочуд красивий, теплий звук, схожий на людський голос. Скрипка набула поширення як інструмент ансамблевий і сольний.

Засновником римської скрипкової школи став Арканджело Кореллі (1653-1713), один із творців жанру кончерто гросco (im concerto grosso – «великий концерт»). «Великий концерт» будувався на чергуванні сольних епізодів і звучанні всього оркестру, який у XVII ст. був камерним i переважно струнним. У Кореллі виконували соло переважно скрипка і віолончель. Його концерти складалися з різних за характером частин; їх кількість була довільна.

Один із видатних майстрів скрипкової музики Антоніо Вівальді (1678-1741). Він прославився як блискучий скрипаль-вір- туоз. Сучасників привертало його драматичне, повне несподіваних контрастів виконання. Продовжуючи традиції Кореллі, композитор працював у жанрі «великого концерту». Кількість написаних ним творів величезна чотириста шістдесят п’ять концертів, сорок опер, кантати й ораторії.

Створюючи концерти, Вівальді прагнув яскравих і незвичай- них звучань. Він змішував тембри різних інструментів, часто вклю- чав у музику дисонанси (різкі співзвуччя); обирав для соло рідкіс- ні на той час інструменти – фагот і навіть мандоліну, яка вважалася тоді вуличним інструментом. Концерти Вівальді складаються з трьох частин, причому перша і остання виконуються у швидкому темпі, i а середня – у повільному.

Багато концертів Вівальді мають програму назву або навіть літературне присвячення. Цикл «Пори року» (1725) – один із ранніх зразків програмної оркестрової музики. Чотири концерти цього циклу <<Весна», «Літо», «Осінь», «Зима» барвисто змальову- ють картини природи. Вівальді зміг передати в музиці спів птахів, грозу, дощ. Віртуозність, технічна складність не відволікали слу- хача, а сприяли створенню образу, що запам’ятовується. Концер- тна творчість Вівальді стала яскравим втіленням в інструменталь- ну музику стилю бароко.