Музика Італії епохи Відродження.

На початку епохи Відродження, або Ренесансу, в Італії набула поширення гра на різних інструментах; виникли гуртки аматорів музики. У професійній галузі сформувалися дві найсильніші шко- ли: римська і венеціанська.

Римську школу очолив Джованні П’єрлуїджі да Палестріна (близько 1525-1594) один з найславетніших композиторів епохи Відродження. Народився він в італійському місті Палестріна, за назвою якого і дістав прізвище. З дитинства Палестріна співав у церковному хорі, а після досягнення повноліття був запрошений на посаду капельмейстера (керівника хору) в соборі Святого Пет- ра в Римі; пізніше служив і в Сікстинській капелі (придворна ка- плиця Папи Римського). Мистецтво Джованні да Палестріни музиканти наступного покоління вважали зразковим, класичним. На його творах училося багато видатних композиторів XVII—XVIII століть.

Інший напрямок ренесансної музики пов’язаний з творчістю композиторів венеціанської школи, основоположником якої став Адріан Вілларт (близько 1485-1562). Якщо для творів Палестріни характерні ясність і строга стриманість, то Вілларт і його послідов- ники розробляли пишний хоровий стиль.

Яскравою фігурою епохи Відродження був Карло Джезуаль- до ді Веноза (близько 1560-1613), князь мі- ста Веноза, – один з найбільших майстрів світського мадригала. Він був відомий як меценат, виконавець на лютні та композитop.

Як представник пізнього Відроджен- ня, цей композитор розробив новий тип мадригала, де на пер- шому місці були по- чуття бурхливі і не- передбачувані. Тому для його творів харак- терні перепади гучно- сті, інтонації, схожі на Зітхання і навіть ридання, різкі за звучанням акорди, контрастні зміни темпу. Ці при- йоми надавали музиці Джезуальдо виразного, дещо химерного ха- рактеру, вона вражала і цим привертала сучасників. Його музика досі мас неабияку популярність серед слухачів.