Музика середньовічної Європи

Історичну епоху, що прийшла на зміну Давньому світу, називають Середніми віками. Мистецтво Середніх віків церковна  архітектура, скульптура, ікони, мозаїки і фрески, що наповнювали простір храму, було підпорядковане завданням християнського богослужіння. Музиці відводилася, мабуть, найважча роль. Вона повинна була допомогти тому, хто молиться, забути про повсякденні турботи, про особисті почуття і цілком зосередитися на тому, що відкривали йому біблійні тексти і церковні таїнства. З цією метою виконувалися співи, головними особливостями яких тривалий час залишалися одноголосся (півчі одночасно виконували одну мелодію) і відсутність інструментального супроводу. До початку ХІІІ ст. церковна музика створювалася майже виключно в монастирях.

У ці ж часи в європейську музику увійшло багатоголосся. Воно не тільки несло духовні ідеї (як одноголосся), але також розкривало багатство людської думки. У католицькій традиції важливу роль у богослужінні з VII ст. відігравати орган, а за ним и інші інструменти. Православна музика значно довше, ніж католицька, зберігала вірність одноголоссю: в православних храмах і дотепер не допускається звучання інструментів.

З кінця ХІІ ст. почала розвиватися світська музика, пов’язана з рицарською любовною поезією. Великого поширення в Середні віки набули і побутові жанри інструментальної музики (головним чином танцювальні сюїти).

Формування жанрів і форм світської музики відбувалося на основі народної традиції. Досліджувати її дуже складно, оскільки пісні і танці записувалися рідко. Але певне уявлення про них все ж таки можна скласти, пере- дусім вивчаючи міський фольк- лор. Головними виконавцями народної музики в містах були мандрівні актори. Вони виступа- ли в кількох ролях відразу: і як музиканти, і як танцюристи, і як майстри пантоміми, і як акробатичні сценки. Такі актори брали участь у дійствах, які розгорталися на вулицях і площах, у містеріях, карнавальних виставах. Розквіт професійної світської музики ХІІ-ХІІІ ст. пов’язаний у першу чергу з культурою рицарства військової аристократії європейського Середньовіччя. До середи- ст. в ни ХІІ Прован сі, одній з найбагатших і найцікавіших щодо культури про- вінцій Франції, офор- мувалася творчість поетів і співаків трубадурів.

Трубадурами (від прованс. trubar – Bір- шувати) під кінець Середньовіччя нази- вали тих, хто сам складав свої пісні – і слова, і часто-густо музику. Серед перших трубадурів зустрічали- Трубадур. Мініатюра із середньовічного рукопису ся і герцоги, і навіть королі (король Наварри Тібо і англійський король Річард Левове Серце). Але потім, на кінець ХІІ ст., з благородними лицарями почали «змагатися» у створенні пісень городяни, а мандрівні музиканти менестрелі, жонглери, шпільмани – підхоплювали ці пісні й несли їх із краіни в країну.

Струнні смичкові інструменти Середньовіччя – ребек і Фідель. Вони мають від двох до п’яти струн, але у Фіделя корпус нагадує грушу, а у ребека форма

У Середні віки церква переслідувала більш довгаста. акторів і музикантів, оголошувала спів і танці «бісівськими ігри- шами. Але народні мелодії звучали в піснях трубадурів, а інколи потрапляли навіть у церковну музику. Коли на початку XIII ст. був добудований собор Паризькой Богоматері, під його склепіннями розмістилася співацька школа, Найславетніша в Се- редні віки. Тут музи- кантів і співаків нав- чали мистецтву вокаль- ної поліфонії (вид багатоголосся). У поліфонії звучав не один голос, як це було в народних піснях або у творчості трубадурів, а декілька голосів з’єднувалися і спліталися разом у візерунчасту, строкату і складну музичну тканину.

Ще одне цікаве явище професійної світської культури За- хідної Європи – твор- чість труверів, співаків і поетів з Шампані, Фландрії. Брабанта (частина території су часних Франції і Бель- гії). Слово «трувер» близьке за значенням до назви трубадур», тільки пішло воно від старофранцузького дієслова trouver «знаходити», «вигаду- вати», «складати». На відміну від трубадурів, трувери були ближчі до міського життя, більш демократичного за своїми формами, і розквіт їх творчості припадае на другу половину ХІІІ ст., коли рицарство почало віді- гравати в соціальному житті другорядну роль. Близькою до мисте- цтва французьких трубадурів була творчість німецьких рицарських поетів і музикантів мінезингерів (нім. Minnesinger «співець кохання»). Головна тема творчості мінезингерів, як і трубадурів, лю- бов, але музика їх пісень більш строга, часом навіть сувора, напов- нена швидше роздумами, ніж палкими почуттями. Мелодії міне- зингерів підкоряють простотою і лаконічністю, за якими ховається духовна глибина, що дає підставу зіставляти їхні твори з кращими зразками церковної музики.

Відомий інструмент цитра трохи нагадує гуслі, але цитра сконструйована складніше. З одного боку дерев’яного корпусу робили невеликий круглий виступ. Гриф (від нім. Griff – «рукоятка») — дерев’яна пластина для натягування струн – розділений спеціальними металевими виступами. ладами. Завдяки їм виконавець точно потрапляе пальцем на потрібну ноту. Для гри використовують наперсток.