Музика Давньої Індії і Китаю

Витоки індійської музики беруть свій початок у III тис. до н. е. В стародавніх літературних пам’ятках Рігведі (Х ст. до н. е.), Атхарвавелі і Самаведі (перша половина I тис. до н. е.) Є запис умовними значками мелодій і пісенні тексти. Трактат «Натьяшастра» (I ст. до н. е.) присвячений театру, музиці і танцю.

В індійській музиці застосовувалося сім основних звуків (вони відповідають європейській гамі). Октава ділилася на двадцять два нерівні інтервали, найменший з яких мав назву «шрути», що в перекладі з санскриту (староіндійської мови) означає те, що може бути почуте». Сама система також називалася шрути.

Головним принципом індійської музики була імпровізація, в основі якої лежала рага (від санскр.-«колір») традиційна уста- лена мелодія. Слово «рага» використовувалося і для позначення жанру, заснованого на цій мелодії. Кожна рага складалася з головного звуку («правитель»), другого за значенням звуку («міністр»),

Найдавнішими музичними інструментами Китаю були струнні щипкові -ce i чжень; цісяньцінь, що вважають прототипом свропейської цитри; яньцінь, на якому грають спеціальними паличками- молоточками. Була в китайській музиці ги підкорявся її змісту. І своя лютня під назвою «пипа».

Раги повинні були ви- кликати у слухача певні почуття і стани: любов, веселість, огиду, гнів, здивування, заспокоєння. Деякі раги наділялися магічними властивостями: здатністю викликати дощ, пожежу тощо. Залежно від ха- рактеру раги виконавець мусив надавати обличчю потрібний вираз або вдягати відповідну маску і використовувати належні жести.

Перші згадки про китайську музику зустрічаються в легендах і міфах, документальні свідчення належать до XVI-XI ст. до н. е. В китайській музиці була заведена система люй-люй (букв. <<лад, <<міра»), основу якої становили дванадцять звуків. Кожний мав магічне значення: непарні зву ки втілювали світлі, активні сили неба, парні темні, пасивні сили Землі. Усі разом вони виражали зміну місяців року і годин доби. Приблизно в VII ст. до н. е. з цього звукоряду було виокремлено п’ять найважливіших звуків, що дістали назви: перший палац, другий <<бесіда», «порада», третій – «ріг», четвертий «збори», п’я- – тий <<крила». Ці п’ять звуків ототожнювалися з п’ятьма основними елементами (вогонь, вода, земля, повітря, дерево) i п’ятьма основними кольорами (білий, чорний, червоний, синій, жовтий). Вони мали і соці- альне значення («правитель «урядовці», «народ», «діяння», -речі ).

Найстародавнішим китайським ударним Інструментом с цін — кам’яна пластинка серпоподібної або овальної форми, підвішена до рами; ударяючи по пластинці.

Вважалося, що за допомо- гою музики можна викликати дощ, впливати на зрос- тання рослин, а пору- шення упродовж сто- літь заведеної музичної традиції може призве- молоточком, можна одержати звук певної висоти. Сполучаючи різні по висоті звучання сти до різних напастей. ціни, майстри створили бяньцін, на якому можна грати, як на металофоні. Таким же чином використовували і металеві гонки: їх об’єднували в інструмент під назвою <юньло». Не випадково в текстах XI-VI ст. до н. е. СЛО- во «не» («музика») по- значало також і ширше ПОНЯТТЯ «мистецтво» (що включає поезію, танець, живопис, архітектуру і навіть серві- рування столу).

Причому в правилах, за якими створювалися тво- ри живопису чи архітектури, вважали подібність до ритму в музиці. Музика в Давньому Китаї завжди була тісно пов’язана з філо- софією і устроєм суспільства. В VI ст. до н. е. китайський філософ Конфуцій (близько 551-479 до н. е.) писав, що музика є мікроко- смосом, який відображає будову Всесвіту. Прекрасна музика во лодіє строго визначеною структурою, яку не можна порушувати, як не можна переступати закон.