Софія Михайлівна Ротару

Видатна співачка, виконавиця більш ніж 400 пісень, багато з яких стали класикою української естради. Народна артистка Укра- іни (1976), народна артистка Молдавії (1983), народна артистка СРСР (1988).

Лауреат багатьох конкурсів, зокрема IX Всесвіт- нього фестивалю молоді і студентів (Софія, 1968); Золотий Ор- фей» (Софія, 1973); «Янтарний соловей» (Сопот. 1974 p.), Mic Естрада 89», ім. К. Шульженко («Краща естрадна співачка 1996 року»). Овація» (2000). «Людина року-2000» («Краща україн- ська естрадна співачка XX сторіччя»). Знялася в кількох музичних і художніх фільмах. Нагороджена орденами «Знак Пошани» (1980). Дружби народів. За заслуги перед Вітчизною» Російської Феде- раци. Св. княгині Ольги», зіркою «Герой України».

7 серпня 1947 р. в молдавському селі Маршанці Чернівецької області в сім’ї Михайла Федоровича і Олександри Іванівни Ротарy Народилася друга дочка. Батько дуже любив Соню і говорив усім знайомим, що дочка обов’язково стане «великою артисткою». Він був першим з багатьох людей, хто повірив у її майбутнє, і всіляко допомагав їй. Та і як було і Софії, і трьом її сестрам та двом бра- там (які теж стали професійними виконавцями) не заспівати, «коли півсела співаки, та які! А друга половина – музиканти!».

Ди- тинство Соні було таким самим, як і в будь-якої сільської дівчин- ки: поки батьки працювали (батько на винограднику, мати в полі), вона господарювала в будинку, пасла і доїла корів, іноді продава- ла зелень на ринку. А після того як старша сестра Зіна перенес- ла тиф і осліпла, взяла на себе ще й турботу про молодших. Від Зіни, єдиною втіхою якої стало радіо, Софія перейняла росій- ські пісні, а потім і мову селі всі говорили тільки молдав- ською.

Вчилася вона добре і всти гала не тільки уроки робити, співати в шкільному і церков- i ному хорах (усі в сім’ї були ві руючими) та мамі допомагати. але і вчилася грати самостійно на шкільному баяні, брала участь у драмгуртку. Дуже жвава і рухлива, вона любила спорт. Свого часу Соня всерйоз захопи- лася легкою атлетикою і робила успіхи: була чемпіонкою школи з багатоборства, їздила на обласні олімпіади. Одного разу, на обласній спартакіаді в Чернівцях, вона стала переможницею в бігу на 100 і 800 м. Але що старшою ставала дівчинка, то більше її полонила музика. Незабаром вона стала співати в художній самодіяльності і пішла в музичну школу.

Тож після закінчення десяти класів свій вибір Софія зробила свідомо: вирішила вступати до Чернівецько- го музичного училища. Та коли приїхала в обласний центр, з’ясу- валося, що вокального факультету в училищі немає. І тоді вона вступила на диригентсько-хоровий. Закінчила вона його в 1968 р. і відразу ж здала документи на заочний факультет Кишинівського інституту мистецтв ім. Музическу. А поки працювала тут же, в училищі, викладачем сольфеджіо і теорії музики, виступала на кон- курсах та оглядах і співала, співала.

Слід сказати, що свою дорогу на музичний Олімп Софія Рота- ру почала ще школяркою. Перемога в районному конкурсі худож ньої самодіяльності в 1962 р. дозволила їй поїхати на обласний огляд. За чарівливий голос земляки тоді обдарували її ніжним ім’ям «Буковинський соловей». Уже наступного року диплом — першого ступеня на обласному огляді дав їй путівку до Києва для участі в Республіканському конкурсі, де сімнадцятирічна Софія знову перемогла. Через кілька місяців голос дівчини підкорив і Москву вона співала на найпрестижнішій сцені Кремлівського Палацу з’їздів.

У 1968 р. свій день народження Софія зустрічала на IX Всесвіт- ньому фестивалі молоді і студентів у Софії як учасниця фольклор- ного конкурсу. Соня співала українську народну пісню «На камені стою» і молдавську «Люблю весну».

Сама Ротару веде відлік своєї музичної кар’єри з 1971 р. Саме тоді Анатолій Євдокименко, відомий тоді як учений і автор безлічі статей, кинув науку, щоб цілком присвятити себе улюбленій дружи- ні. І, щоб Софія ні від кого не залежала в репертуарному питанні, невдовзі після її зйомок у музичному фільмі «Червона рута» він ство- рив при Чернівецькій філармонії колектив з такою ж назвою. А щоб вона не відволікалася на пояснення, яке світло їй потрібне або яке аранжування, Анатолій закінчив режисерський факультет Київського інституту культури.

Незабаром він став художнім керівником ансамб- лю, а фактично на довгі роки продюсером Ротару, постановником програм, режисером, директором, охоронцем. Вони разом про- думували її репертуар, і з того часу народні мелодії в сучасній оброб- ці стали основою більшої частини її естрадних хітів.

Софія Ротару стала виконавицею всенародно улюблених пісень <<Балада про матір» і «Лебедина вірність» Є. Мартинова, «Поверни мені музику>> А. Бабаджаняна, «Лелека на даху» Д. Тухманова, <<Очі- кування. Ю. Саульського, «Моє біле місто» Ю. Силантьева і бага- тьох інших. Вона була першим у Радянському Союзі виконавцем у стилі реп. Свого часу шлягер Тухманова «Я, Ти, Він, Вона! Разом ціла країна!» побив всі рекорди за популярністю. А коли Ротару показала його на мюнхенській студії грамзапису «Оріола», усі були здивовані, звідки в СРСР така «просунута музика.

Треба відзначити, що туалети, в яких виходила на сцену співач- ка, створені швачками звичайної швейної фабрики і вручну роз- i шиті візерунками майстринь-вишивальниць із села Бояни Черні- вецької області. Не зрадила Софія Ротару улюбленим фольклорним мотивам і до сьогоднішнього дня, хоч і вдягається у таких модель- єрів, як Зайцев, Юдашкін, Бизов. Останнім часом костюми для співачки готує талановитий український дизайнер Лілія Пустовіт. У репертуарі Ротару понад чотириста пісень різних стилів: від народних балад до суперсучасних хітів, безліч альбомів, які купу- ють на території всієї СНД.

У 1996 р. перед концертним залом «Ювілейний» була закладена Зірка Софії Ротару.

София Ротару Одна Калина