Микола Віталійович Лисенко
22 березня 1842 р. в с. Гріньки Полтавської губернії в сім’ї дво- рянина Віталія Романовича Лисенка народився син, якого назва ли на честь двоюрідного діда Миколою. Майбутній великий ком- позитор виховувався у великій дружній сім’ї, оточений теплом і турботою. Історія роду Лисенка починається в середині XVII ст. з козацького отамана Якова Лисенка, що брав участь у визвольній війні під керівництвом Б. Хмельницького.
Віталій Романович, батько композитора, був полковником Орденського кірасирського полку. Мати, Ольга Єремівна, похо дила з полтавського поміщицького роду Луценків. Вона здобула освіту в Смольному інституті благородних дівчат, говорила по- французьки і прекрасно грала на фортепіано. Саме мати помітила в Миколі здібності до музики і в п’ятирічному віці посадила його за інструмент. Для нього запросили вчительку, а з семи років він учився в музичних класах у пансіонах Вейля і Гедуена в Києві.
Хлопчик часто бував у двоюрідного діда і бабусі, де говорили не інакше, як по-українськи, і співали українські пісні, розповідали казки. Маленький Микола робив успіхи в музиці: у дев’ять років він написав елегантну польку, яку батько надрукував у Києві до дня народження сина.
У 1855 р. Миколу віддали до привілейованого навчального закладу до другої Харківської гімназії. У Харкові його вчив музи- ці відомий музикант. Невдовзі талановитий хлопець став у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував п’єси Моцарта, Бетховена, Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень.
Закінчивши гімназію, Лисен- ко вступив на природознавчий факультет Харківського універ- ситету. Але в 1860 р. через матеріальні ускладнення сім’я Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом зі своїм трою рідним братом М. Старицьким перевівся до Київського університету. Його він закінчив на відмінно, а в 1865 р. навіть захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей.
У Києві він познайомився з Павлом Чубинським. Тадеєм Риль- ським, Володимиром Антоновичем. Це привело Миколу Лисенка в товариство служителів народній ідеї, які популяризували українську етнографію і фольклор. У студентські роки Микола Віталійович про- Довжував займатися музикою і прагнув набути якомога більше спеціальних знань. Він вивчав опери Глинки. Даргомижського, Се- рова, знайомився з музикою Шумана і Вагнера. Але не забував і іншої своєї пристрасті – збирати народні українські пісні. Вируша- ючи на канікули в село до батьків. Микола брав із собою великий блокнот для запису матеріалу, який він обробляв уже в Києві.
По закінченню університету після нетривалої служби в одній з канцелярій М. Лисенко вирішує здобути вищу музичну освіту. На сімейній раді була обрана Лейпцизька консерваторія, що вважала- ся однією з кращих у Європі. Він легко вступив до неї в жовтні 1867 р. Вчителі у нього були дуже хороші, але навчання затьмарю- вали матеріальні нестатки. І тоді Лисенко приймає рішення за- кінчити навчальний курс не за чотири, а за два роки. Таке суворе навчання невдовзі принесло свої плоди. Про Лисенка, як про бли- скучого піаніста, заговорили після концерту в Празі, де він грав варіації на тему українських народних пісень.
Йому пророкували майбутнє піаніста-віртуоза, але його більше приваблювала твор- чість. Миколі Віталійовичу прислали зі Львова вірш Т. Г. Шевченка <<Заповіт з проханням покласти його на музику. Він досить швид- ко написав ноти для «Заповіту» і продовжив почату раніше оброб- ку народних мелодій, перший цикл музики до «Кобзаря», першу частину симфонії «Юнацька», струнні тріо і квартет. Усе це було написано в Лейпцигу, Влітку 1868 р. Лисенко видав перший випуск своєї збірки на- родних пісень «Збірник українських пісень». Усього за роки своєї діяльності він видав сім випусків таких збірок по сорок пісень у кожному.
3 1869 по 1874 р. М. В. Лисенко мешкав у Києві, займаючись творчою, викладацькою і громадською діяльністю. Під його керів- ництвом існував хор, що складався з п’ятдесяти співаків, працю- вав театральний гурток. Крім того, Микола Віталійович не припи- няв композиторської творчості. У цей час були створені оперети «Чорноморці» і «Різдвяна ніч» (пізніше перероблена в оперу). По- ставлені на театральних сценах, вони мали великий успіх і започа- ткували український музичний театр.
Бажання оволодіти майстерністю інструментування привели М. В. Лисенка до Петербурзької консерваторії, в клас спеціально оркестровки М. Римського-Корсакова. В петербурзький період ним була написана соната для фортепіано, перший і другий концертні полонези, перша рапсодія на українські теми, видана збірка діво- чих і дитячих пісень «Молодощі». Він працював також над опе- рою «Маруся Богуславка», влаштовував концерти в «Соляному містечку», де звучали українські пісні і його власні твори.
Повернувшись до Києва, Микола Віталійович розгорнув актив- ну виконавську діяльність: влаштовував щорічні «Слов’янські кон- церти, в яких виступав як піаніст і хормейстер. Тоді він написав майже всі свої великі твори для фортепіано другу рапсодію, третій полонез, ноктюрн до-діез мінор. Він також організовує хори. що складаються з семінаристів і студентів, знайомих з нотною грамотою. Грошей це майже не давало, тому обійняв ще й посаду викладача з фортепіа- них дівчат. Діти на- дихнули композитора на створення абсолютно нового жанру дитячої опери. Його перу належать такі твори, як <<Коза-дереза>>, «Пан Коцький», «Зима і Весна, або Сніжна Краля. цього прекрасного композитора, який полонить красою своєї музики, ми сміливо можемо назвати сонцем української музики».
3 1880 р. починається період інтенсивної композиторської твор- чості. Десять років Лисенко працював над монументальною опе- рою <Тарас Бульба» (лібрето М. Старицького), що дістала високу оцінку П. І. Чайковського. Тоді ж були написані опера Утопле- на>>, кантата <<Радій, ниво неполита» на вірші Т. Г. Шевченка, п’є- си для фортепіано і третя редакція «Різдвяної ночі».
У 1889 р. Микола Віталійович удосконалює музику до оперети <<Наталка Полтавка», пізніше пише музику до феєрії «Чарівний сон» і оперу «Сапфо».
Особливе місце в розвитку української музики належить ори- гінальним хоровим творам Миколи Віталійовича. Справжніми новинками були героїчні хори «ОЙ нема, нема». «Наш отаман Гамалія», епічні «Встає хмара з-за лиману», «Ясне сонце в небі сяе». У шістдесятирічному віці композитор робить чотири хоро- ві подорожі – їздить з гастрольними концертами по всій Укра- іні, в яких виконуються його власні твори і оброблені ним Народні пісні.
У 1903 р. відбулося святкування з нагоди 35-річчя музично діяльності М. В. Лисенка. Друзі композитора організували збір коштів на видання його творів і купівлі для нього і дітей лача Подаровані 5000 рублів Микола Віталійович використав для ство рення музично-драматичної школи, що стала першим українським навчальним закладом, який працював за програмою консервато- рі. Сам Лисенко викладав там фортепіано і прагнув створити на- ціональну музичну освіту.
В останній період життя Микола Віталійович звернувся до ду- ховної музики. З-під його пера вийшли хоровий концерт Камо піду від імені Твого, Господи», «Херувимська пісня» і канти «Пре- чиста Діво, мати росій- Миколі Віталійовичу Лисенку судилося стати ського краю>>, <<Діва родоначальником національної музичної днесь пресущественно- школи в Україні. го народжує», які в наш час виконуються майже всіма хоровими колективами України.
В останні роки життя композитор написав низку прекрасних творів, серед них – хор «Найтихіший вечір» на слова В. Самійленка і опера <<Ноктюрн». Тоді ж ним було засноване хорове товариство <<Боян». Постійна напружена робота, величезні навантаження, безперервна громадська робота підірвали здоров’я великого компози- тора. Влітку 1912 р. він їде лікуватися на курорт Наутейм, але жит- теві обставини не сприяли поліпшенню здоров’я. Попри всі прикрощі Микола Віталійович працював до останнього дня. 16 листопада 1912 р., так само як і в інші дні, він збирався на заняття до учнів. Але через раптовий серцевий напад життя україн- ського Бояна обірвалося.
Похорон М. В. Лисенка зібрав десятки тисяч людей і вилився у величезну маніфестацію любові і пошани не тільки до компози- тора, але й до всієї української культури.