Нікколо Паганіні

Про життя і творчість Нікколо Паганіні (1782—1840) написані десятки наукових праць і популярних біографій, він став героем романів, поем, опер, його образ зберегли спогади очевидців і де- сятки легенд, що переходили з уст в уста…

Коли він з’являвся на естраді, кістлявий, зігнутий, натхнен- ний, з виснаженим обличчям, з вогненним блиском в очах, коли слухачі бачили його величезні руки, що рухались зі швидкістю блискавки по інструменту, який немов зависав у повітрі, в усьому – його вигляді було щось диявольське. Надприродною здавалася гра Паганіні, його небачене мистецтво змушувати співати скрипку зву- ками, узятими із самої природи.

У його музиці, за словами сучас- ників, то чувся спів птахів, то десь грала сопілка, то мчав бурхли- вий потік у подвійних нотах, пригнічуючи собою оркестр…» Йому приписували зв’язок з невідоми- ми силами, володіння якимось таємним, чудовим «секретом». Стверджували, що цей великий віртуоз ніколи не тренується, а грає тільки завдяки якійсь таєм- ниці. Газети повідомляли, що мистецтвом грати на одній стру- ні Паганіні зобов’язаний трива- лому тюремному ув’язненню, до якого ніби він був засуджений за вбивство коханої. У в’язниці, стверджували репортери, на його скрипці порвалися три струни, і він був вимушений за- довольнятися однією.

Але скрипаль нікого не вби- вав. Він не знав ніяких заклинань. Його «секрет» полягав у могут- ній силі величезного дарування і у виснажливій, напруженій пра- ці, якою був насичений кожний день його суворого дитинства і нелегкої юності. Жадібний батько Паганіні рано зрозумів, що та- лант хлопчика може стати джерелом великих прибутків. Хвороб- лива дитина була прикована до скрипки, як каторжник до тачки. Хоч яким був слабким Нікколо, він повинен був грати. І все-таки він не зненавидів свою «тачку». Хоча система навчання була жах- лива, геній Паганіні подолав її. Диявольська праця підірвала здо- ров’я, але не вбила пристрасної любові до музики. І чи не цій важкій муштрі зобов’язаний Паганіні нелюдською своєю техні- кою, що дивувала сучасників.

Першим наставником маленького Нікколо був Коста – кра- щий скрипаль Генуї. Проте вже за кілька років Паганіні відчув себе готовим для самостійного шляху. Великий реформатор скрип- кової гри, що відкрив перед скрипалями невідомі доти можливос ті, він більше не потребував учителів. Скрипка, яка в попередни- ків тільки співала, у його руках стала вмістилищем нечуваних звукових багатств. Його техніка приголомшувала слухачів. Вони буквально не вірили своїм вухам. «Я чую, але не вірю», один із сучасників Паганіні. Але до хору захоплених похвал ури- — Говорив валися і ворожі голоси. Знаходилися скептики, які стверджували, що краса гри Паганіні полягає у вживанні дешевих зовнішніх ефектів».

Віртуоз-виконавець i композитор. Паганіні вважав за краще грати свої твори. Тільки його композиції відкривали простір для застосування властивих йому прийомів. Його чудові етюди спра- вили незабутнє враження на Ліста і Шумана, що переклали їх для рояля. Вплив творчості Паганіні на інших музикантів був величез- ний. Почувши його гру. Ліст поставив за мету свого життя досягти такої ж технічної гри на фортепіано.

Наклеп і слава йшли слідом за Паганіні. Зал віденського теат ру, де він концертував у 1828 р., був переповнений, незважаючи на дорожнечу квитків. Шалений успіх чекав на великого скрипаля в Парижі і Лондоні, у Празі і Варшаві. Паганіні думав і про поїзд- ку до Росії, але цього не сталося через стан його здоров’я. Надзви- чайний талант Паганіні викликав усюди заздрість людей, які не нехтували ніякими засобами, щоб зашкодити його славі. Наклеп- ницькі чутки підтримувалися католицьким духівництвом, яке вело боротьбу з Паганіні і всіляко переслідувало його за передовий, атеїстичний спосіб мислення. Газети вигадували небилиці. Про Паганіні говорили з жахом. Проте хоч би як вороже ставилася до нього публіка, цей чародій упокорював її. Він помер від горлових cyxor y Hiшui здоров’я його було підірване жахливими витратами нервової енергії. Перед смертю Паганіні відмовився від виконання релігійних обрядів, і церква не дозволила його поховати. Тільки після довгих клопотів син Паганіні – Ахілл поховав тіло батька.

Паганіні підняв скрипкове мистецтво на нову, небачену до того часу висоту. Він став першим, хто давав концерти без нот, вико- нував будь-яку програму напам’ять. Його вважають засновником Європейської школи скрипкової майстерності. Але композитор і виконавець не обмежувався тільки скрипкою. Музикант блискуче володів альтом, був одним з кращих гітаристів усіх часів. У його творчій спадщині, окрім п’яти скрипкових концертів і величезної кількості каприсів, сонат та інших п’єс для скрипки, помітне міс- це посідають твори для гітари, всілякі камерні ансамблі Tpio i квартети різних складів, а також романси. Спадщина італійського генія і сьогодні відкриває нам свої глибини.

Н. Паганини. Каприс №24