Музика античності
Музика Давньої Греції збереглася в нечисленних фрагментах написів, висічених на кам’яних колонах і гробницях. Для музич- ного письма використовували букви грецького і фінікійського ал- фавіту. Проте судити про старогрецьку музичну культуру можна не тільки за цими фрагментами, але і за витворами образотворчо- го мистецтва (наприклад, на античних вазах зустрічаються зображення музичних інструментів) та літературними творами (зо- крема працями Арістотеля, Пла- тона та інших філософів). Збе- реглися трактати, присвячені музиці. Чимало цікавих відомо- стей можна взяти і з міфології Так, в оповідях про співака і му- зиканта Орфея йдеться про ча- рівну силу музики: Орфей сво Їм мистецтвом підкорював не тільки людей, але й богів і на- віть природу. Міфи пояснюють походження деяких музичних інструментів.
Музика відігравала важливу роль у житті давніх греків. Вона звучала під час одружень, бенке- тів, воєн, похоронів, була не- від’ємною частиною релігійних свят і театральних вистав. Голов- ним учасником цих вистав був хор, співи якого пояснювали по- дії, що відбувалися на сцені. Грецькі поети не декламували свої вір- ші, а співали їх, акомпануючи собі на лірі і кіфарі струнних ін- струментах, давніх предках сучасної арфи (згодом ліра стала свого роду емблемою музики i взагалі мистецтва, і слово «лірика» означа- ло спів у супроводі лі- ри). Аполлона, покро- вителя мистецтв, греки звичайно зображали з кіфарою. Танці супро- воджувалися грою на духовому ін- струменті. Грецький ав- лос можна вважати про- тотипом європейських язичкових духових – го- боя, кларнета та інших.
За найдавніших часів співаки і музи- канти не мали профе- сійної освіти, їх мис- тецтво грунтувалося на імпровізації. Ство- рення першої музич- ної школи, засновни- ком якої став поет Архилох, належить приблизно до 650 р. до н. е.
В основі музич- ної системи греків лежить тетрахорд (від грецьк. «тетра…. частина слова, що означає «чотири», і «хорде» «стру- на») – чотири послі- довні звуки, низхідні від першого до останнього. Лади у греків, разом з мело- дією і ритмом, вва- жалися носіями пев- ного характеру, на- строю. Тому, щоб викликати у слухача відповідну реакцію, використовували той. або інший лад, мело- дійний малюнок і ритм. Збереглася ле генда про філософа, математика і музи- канта Піфагора (VI ст. до н. е.), який піснею утихомирив хлопця, що хотів підпалити будинок, де була замкнута його кохана.
Піфагор і його послідовники створили навіть особливе вчення, згідно з яким музика може керувати душею лю- дини, пробуджувати в ній добро або зло. Саме Піфагор започатку- вав музичну акустику, досліджуючи співвідношення довжини струн і висоти їх звучання. Музиці приписували і цілющі властивості. За переказами, поети і му- зиканти Аріон з остро- ва Лесбос (VII-VI ст. до н. е.) і Терпандр зі розтрубом). Спарти (VII ст. до н. е.) за допомогою музики рятували людей від важких хвороб. Під впливом давньогрецької культури розвивалася музика Дав- нього Риму.
У Римській імперії захоплення музикою було явищем загальним. Наприклад, імператор Нерон, що прагнув уславитися як ве- ликий співак і актор, брав участь у музичних змаганнях і вимагав, щоб йому присуджували головні призи. Вчителів музики неабияк поважали й шанували.