Ігор Білозір

Ігор Йосипович Білозір (24 березня 1955, Радехів, Червоноградський район, Львівська область  — 28 травня 2000, Львів) — український композитор, музикант, виконавець, народний артист України лідер ВІА «Ватра».

Побитий 8 травня двома росіянами. 28 травня помер у лікарні від завданих травм побиття.

Біографія

Ігор Білозір народився 24 березня 1955 року в місті Радехові Львівської області. Був четвертою дитиною в сім’ї. Навчався в Радехівській ЗОШ № 1. Ще під час навчання у місцевій школі, в сьомому класі, Білозір написав першу пісню. Перші музичні композиції І. Білозора виконував шкільний вокально-інструментальний ансамбль, брав участь в шкільних заходах, а й грав на весіллях і танцях, а перший професійний запис відбувся 1969 року на Львівському радіо в передачі «Мандрівний меридіан».

Згодом переселився до Львова разом зі своїми однокласниками. У місті Лева мешкав за адресою вулиця Фредра, 4, де прожив до 2000 року. Нині на цьому будинку висить пам’ятна табличка, а в квартирі створено музей композитора. Навчався у Львівському музично-педагогічному училищі та Львівській консерваторії. Стажувався у США та Канаді.

Тоді хлопець вирушив на обласне радіо до ведучої Марти Кісаневич, поки його однокласники пішли до цирку та ні про що не здогадувались. «Так сталося, що вона повірила мені, ще зовсім сопливому пацану, і зробила перший професійний запис моїх пісень, – розповідав Ігор Білозір. З відомих творів там були «Квіти у росі» і «Любити – не любити».

Білозір навчався у Львівському музично-педагогічному училищі та Львівській консерваторії, хоч так і не отримав диплом про вищу освіту, хоч крокувати на пари йому доводилось дві хвилини від дому. Ігор навчався у того ж викладача, що й творець славнозвісної «Червоної рути» Володимир Івасюк – Лєшека Мазепи, людини справедливої, чесної, музикознавця та педагога родом зі Стрия. Проте хлопці не товаришували. Ігор тільки згадував ті моменти, коли вони з Івасюком сиділи поруч на лекціях у Львівській консерваторії.

Паралельно чоловік стажувався у США та Канаді. У 22 роки юнак знаходить своє кохання. 1977 року Ігор одружився з Оксаною Білозір (Розумкевич) з містечка Смига на Рівненщині.

Від 1977 року — керівник ВІА «Ритми Карпат» Львівського автобусного заводу, від 1979 — художній керівник і соліст ВІА «Ватра» Львівської обласної філармонії, що виконує більшість його пісень донині. Крім того, пише пісні для своєї дружини, вокалістки Оксани Білозір, а також виконує деякі пісні сам.

ВІА Ватра Львівської обласної філармонії (нині — національна філармонія імені Мирослава Скорика) виконує ці композиції й донині. У «Ватрі» Білозір отримав прізвисько Дуче.

Разом із дружиною Оксаною Ігор прожив 14 років, а офіційно пара розлучилася на День сміху першого квітня 1991 року, ще через три дні 36-річний знайомиться зі своєю долею — майбутньою дружиною Ольгою. Вони одружилися 12 червня 1993 року.

Ще через кілька років 42-річному митцеві присвоюють звання Народного артиста України.

Побитий 8 травня 2000 року у кав’ярні «Цісарська кава», що на проспекті Шевченка у Львові, за те, що заважав своїми піснями групі відвідувачів (серед яких були Дмитро Воронов і Юрій Калінін) співати та слухати російський шансон. Це відбувалося на очах у десятків людей в центрі Львова, за п’ятсот кроків до рідної домівки.

За його життя медики боролись двадцять днів. 16 травня чоловік пережив півгодинну клінічну смерть. Через завдані травми 28 травня 2000 помер у Клінічній лікарні швидкої допомоги Львова на Миколайчука. Йому було 45 років. Похований на львівському Личаківському цвинтарі (поле № 2). Попрощатися із ним прийшли тисячі людей. На похороні Ігоря Білозіра, за різними підрахунками, були від ста до двохсот тисяч присутніх.

2013 року на його могилі з’явився білий ангел: скульптура з мармуру, привезена з Італії, символізує пісню, вічність, чистоту, скорботно тримає лист.

Після трагічної загибелі митця у Львові взялися за питання стану функціонування української мови в місті. Тим часом на шпальтах російських ЗМІ розпалювали антиукраїнську істерію. Там стверджували: Ігоря Білозіра побили за те, що композитор виконував саме російські пісні.

28 вересня 2001 року Львівський обласний суд визнав Дмитра Воронова і Юрія Калініна винними у вбивстві композитора, визначивши для них покарання у вигляді 15 і 12 років позбавлення волі відповідно. Адвокати обвинувачених оскаржили це рішення, і в січні 2002 року Верховний суд України скасував як необґрунтований вирок по цій справі. Верховний суд повернув справу в апеляційний суд на перегляд іншою колегією суддів.

7 серпня 2002 року Апеляційний суд Львівської області засудив Дмитра Воронова, звинуваченого у вбивстві композитора Ігоря Білозора, до позбавлення волі на 10 років. Юрія Калініна як співучасника засуджено до восьми років позбавлення волі. Також суд ухвалив провести службове розслідування в медичній установі, де помер Білозір.

Творчість

Автор естрадних пісень, камерно-інструментальних композицій, творів для оркестру, музики для театральних вистав. Серед творів пісні:

• «Пшеничне перевесло», «Мамина світлиця», «Весільний марш» — на слова Богдана Стельмаха;
• «Ніби вчора», «Коханий» — на слова П. Запотічного;
• «Голубий сніг», «Лицарі» — на слова Анни Канич.

Його творчість здобула визнання у США, Канаді, Німеччині, Польщі, Росії. 1996 року йому присвоєне звання Народного артиста України.

Вшанування

• У Радехові вперше в Україні іменем Білозора названо вулицю (колишня Зіркова), а також музичну школу, де навчався композитор. На фасаді школи встановлено бронзову меморіальну таблицю (скульптор Анатолій Галян).
• 19 серпня 2013 року у музеї-заповіднику «Личаківський цвинтар» на могилі Ігоря Білозора освятили пам’ятник у вигляді білого ангела. Він виготовлений з італійського мармуру. Скульптори працювали над ним понад півтора року. Вшанувати пам’ять митця прийшли родичі, друзі та понад півтисячі львів’ян. Пам’ятник створили скульптори Андрій та Володимир Сухорські, архітектор — Костянтин Малярчук.
• 2015 рік на Львівщині було проголошено роком композитора. ТРК «Львів» створила фільм про його життя «Під крилом ангела». Стрічка створена групою львівських митців під керівництвом головного режисера Львівського телебачення Мирослава Мединського у співавторстві з режисером Лесею Рибінською. У фільмі показано шлях до слави, життя і драму композитора, співака, народного артиста України Ігоря Білозіра. У процесі підготовки фільму використано архівні фотографії, спогади друзів Ігоря, поетів, колег по творчості, їх спогади про те, як саме створював свої талановиті музичні твори Ігор Білозір, як він умів поєднати народні традиції музичного мелосу і сучасні традиції, як створив і привів до слави ВІА «Ватра». Крім того, зображено життя творця в час тоталітарного режиму, його громадянську позицію, вірність ідеалам свободи творчості, своєму українському народові, завдяки чому деякі пісні Ігоря Білозіра ще й досі вважають народними.

Серед інших виступила Оксана Білозір з словами:
«19 серпня — це свято Преображення Господнього і сам Ігор, і його життя, і місія є стражденна і сподвижницька. Це як преображення звичайної людини в Божий замисел, Божий промисел і в Господній план. Його смерть так само стала величезним струсом для багатьох українців, які замислилися, хто вони і для чого вони тут».

• Також в день відкриття пам’ятника о 19 год. в приміщенні Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької відбувся концерт «Слід на землі», присвячений пам’яті Ігоря Білозора. Пісні композитора виконували ВІА «Ватра», «Ватрові», Оксана Білозір, Мар’ян Шуневич, Ігор Богдан, гурт «19-й клас», Антоніна Матвієнко, Оксана Гриб, Олег Марцинківський, Олег Ярема, Марія Гев, ділилися спогадами Федір Стригун, Б. Стельмах, П. Запотічний та інші.
• 18 серпня 2022 року Львівська міська рада перейменувала вулицю Герцена у Галицькому районі міста Львова на вулицю Ігоря Білозіра

 ВІА “Ватра” “Пшеничне перевесло”

      Матеріали взято із вікіпедії